Щасливий той, хто на своєму шляху зустрів гарного вчителя…

Знаєте, є люди, як зорі. Навіть коли вони гаснуть, то світло від них ще довго осяває дороги твого життя, зігріває душу. Такі люди не просто покидають світ. Вони йдуть у вічність, залишаючи по собі великий слід, ступаючи яким, зростає твоя впевненість, гідність, віра... Це люди, які якоюсь чародійною силою надихають жити, творити, боротися, будувати, вірити. Смерть може обірвати життя, але ніколи не стирає світлої пам’яті.

СМЕТАНСЬКИЙ Микола Іванович. 17 грудня 2023 року йому мало б виповнитись 76 років… 10 років пройшло з дня відходу у вічність.        

18 грудня 2013 року перестало битися серце улюбленого Наставника, мудрого наукового Керівника, талановитого Вчителя й дорогої Людини з великим серцем. Сотні послідовників   ̶ науковці-колеги, студенти, вчителі завжди із трепетом згадують доктора педагогічних наук, професора Миколу Івановича Сметанського.

Довгі роки під керівництвом Сметанського М.І. функціонував науковий гурток для здобувачів, аспірантів, докторантів ̶ усіх охочих пов’язати своє життя з наукою. Його завжди радо чекали у КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти». Геніальний педагог по-батьківськи допомагав ставити життєві цілі, долати перешкоди, підказував шляхи досягнення успіхів, надихав до нових звершень. Це допомагало багатьом студентам та вчителям-практикам професійно та особистісно зростати. Його студенти, аспіранти і докторанти стали гарними вчителями, науковцями, викладачами, керівниками, політиками. За його підручниками зараз навчаються здобувачі освіти багатьох українських педагогічних закладів вищої освіти. Він став знаковою постаттю української педагогіки.

Якоюсь дивовижно простою привітністю та дружелюбністю він притягував до себе всіх. До нього горнулися люди, знаючи, що вислухає, дасть пораду, підкаже, допоможе. Секрет простий: Микола Іванович навчав власним прикладом, допомагав якоюсь надзвичайною цілеспрямованістю, дисциплінованістю, працьовитістю, відповідальністю, пунктуальністю, іноді прочуттям гумору та надихав безмежною любов’ю до життя.

Для мене він став справжнім Другом і порадником, взірцем науковця, символом порядності та доброчесності. У серцях і пам’яті викладачів КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти» та всіх освітян Вінниччини Микола Іванович залишиться завжди мудрою, приязною, усміхненою людиною, яка дуже любила життя та всіх людей, видатним науковцем, який намагався підставити надійне плече всім, хто того потребував. Вічна і світла пам’ять Вам, Учителю. Дякуємо за все.

Невблаганна зима засипає дороги.

Обірвалось життя, а душа ще була молода!

І не випросиш навіть у Господа Бога,

Не продовжиш людині жадані літа!

Обірвалось життя, сивий біль навкруги.

Світлий образ в уяві зринає…

Залишилися книги, друзі та вороги,

Але Вчителя більше немає, немає…

Хвороба змусила раптово замовчати.

Застигли руки в трудовій напрузі.

– Професоре, Ви мали щось іще сказати?

Та лише відгомін стоїть на виднокрузі.

То лиш не владні над ідеями роки,

Що мудрим словом були зрошені.

Книгу життя продовжать інші сторінки,

Й гірка сльоза, що скотиться непрошено.

І учні його підуть далі крізь віки.

Не вистачає в грудях духу…

Спасибі, Вчителю, за труд важкий!

Нехай земля Вам буде пухом.

Лариса Коваленко, кандидат педагогічних наук, завідувач відділу української мови та літератури, мов національних меншин і зарубіжної літератури, магістр з публічного управління та адміністрування, в. о. доцента кафедри філології та гуманітарних наук КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти».

Співзвучно у спогадах Галини Тарасенко, доктора педагогічних наук, професора кафедри екології, природничих та математичних наук Вінницької академії безперервної освіти, магістра екології, академіка НАНВО України, заслуженого працівника освіти України: https://www.ekodyvosvit-tarasenko.com/

Підготувала: Коваленко Л.В.