Його могутнє слово, наче грім,
Хитало трони, рвало всі окови.
І ми - в сім’ї великій, вольній, новій.
І вічний він при вічному Дніпрі.
«Він був сином мужика, і став володарем в царстві духа.
Він був кріпаком, і став велетнем у царстві людської культури.
Він був самоуком, і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.
Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.
Доля переслідувала його в житті, скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.
Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.
Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті - невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.
Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко”.
Так стисло і образно визначив Іван Франко значення Тараса Шевченка для історії людства в своїй “Присвяті”.
Ці слова ми повторюємо і нині.