Права людини – складне й багатогранне, філософське, етичне, політологічне і правове поняття. Універсальність природи цих прав полягає в тому, що вони є загальнолюдськими. Як сказано в преамбулі Загальної декларації прав людини: «Визнання гідності, властивої всім членам людства, їх рівних, невід’ємних прав є основою свободи, справедливості й загального миру».
Від природи в людини завжди було прагнення до справедливості, до свободи дій, і те, що в міжнародному праві та законодавствах багатьох країн закріплено принцип: «права людини виникають у момент її народження», - має безумовно гуманістичний зміст.
Подією світового значення стало прийняття і проголошення 10 грудня 1948 року Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини. Відтоді ця подія залишається проявом чи не найвищого злету людського розуму й духу. Лідер комісії з підготовки цього документа французький правознавець і політик Рене Касен 1968 року отримав Нобелівську премію миру.
16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН було прийнято «Міжнародний пакт про громадянські і політичні права» та «Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права». Разом із Загальною декларацією прав людини їх часто називають «Міжнародною хартією прав людини».
Важливою складовою прав людини виступають права дитини: вони посідають особливе місце в загальному контексті прав людини.