1961 року IX конгресом Міжнародного інституту театру (МІТ) під егідою ЮНЕСКО започатковано щорічне відзначення Міжнародного дня театру 27 березня
28 березня 2025 року День театру відзначав і наш Вінницький обласний академічний український музично-драматичний театр імені М. К. Садовського.
Маємо честь вітати наших улюблених акторів, які майстерно тримають культурний український фронт, справжніх служителів Мельпомени! Зичимо здоров’я, успіхів, натхнення, перемог для кожного творчого колективу та для всієї України! Пишаємося!
“Життя - театр, а всі ми в нім - актори” (Вільям Шекспір)
Міжнародний день театру не є державним святом і вихідним днем, але є професійним святом театральних діячів, майстрів сцени, мільйонів глядачів.
Слово “театр” грецького походження (“theatron”) – місце для видовищ, видовище. Театр – вид мистецтва, а також будівля, призначена для представлення драматичних творів перед публікою. Символами театру є маска, труба, меч. Маска – символ перевтілення й таємниці, яка не уособлює дволикість, а спробу захистити душу в пошуку істини. Трубою скликали народ на вистави мандрівних акторів. Мечем карала муза Мельпомена людські вади.
Згадка про першу театральну виставу датується 2500 роком до нашої ери. Перша театральна гра відбулася в Єгипті, в основі сюжету - образи єгипетської міфології - історії бога Осіріса. Це було зародженням довгого та міцного зв’язку між театром і релігією. У давній Греції театр став формуватися як мистецтво, було дано чіткі визначення трагедії і комедії, інших театральних форм. Давньогрецькі театральні вистави також використовували міфологічні образи.
Перші театри з’явилися в Греції, згодом у Китаї, Індії, а з X століття починається Європейський театр. Виникнення давньогрецького театру пов’язане зі святами на честь бога виноградарства Діоніса - Діонісіями. Учасники процесій зображали пошт Діоніса та, надягаючи козячі шкури, співали й танцювали (тому слово “трагедія” в перекладі з грецької -“гімн цапів”). Об’єднання театру із літературною традицією сприяло перетворенню його на самостійний вид мистецтва. Театралізовані вистави стали невід’ємною частиною державних свят. Для них будували грандіозні кам’яні театри, розраховані на тисячі глядачів (театр Діоніса в Афінах, амфітеатр в Епідаврі).
За переказами, прем’єра першої театральної вистави у Стародавньому Римі відбулась саме 27 березня, однак істориками це не доведено. Крім театру, як культурного заходу, запозиченого римлянами у греків, популярними були ще й бої гладіаторів.
Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини, з народних ігор, танців, пісень, обрядів. З XІ століття відомі театральні вистави скоморохів. У XIIV-XIIIV століттях широкого розмаху набули вертепи - мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.
Перший в Україні стаціонарний театр у Львові бере початок з 1795 року (але це не був український театр). Історично найдавнішим українським театром Галичини є Коломийський театр, заснований 1848 року отцем УГКЦ Іваном Озаркевичем. Тому саме він поклав початок українському театральному рухові на західно-українських теренах. У Києві перший стаціонарний театр з’явився у 1806 році, в Одесі - в 1809, у Полтаві - в 1810.
Перший професійний український театр було відкрито 1882 року в Єлисаветграді. Відтоді український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький. Згодом цей театр отримав назву Театру Корифеїв. Становлення класичної української драматургії пов’язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві, та Григорія Квітки-Основ’яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі.
У другій половині XIX століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру - драматурги та режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.
Українська театральна традиція потужна й багата, згадати хоча б славетні імена таких корифеїв вітчизняної культури, як Лесь Курбас, Гнат Юра, Наталя Ужвій та інші. Творчі надбання митців знаходять своє втілення, продовжують розвиватись у сучасній театральній школі.
Наш національний театр - справжнє багатство, неповторне свідчення української духовності. Водночас театральне мистецтво є своєрідним дзеркалом, у якому відображаються всі проблеми і процеси становлення і трансформації, характерні особливості життя суспільства, його прагнення, духовний та інтелектуальний потенціал, негативні й позитивні тенденції його розвитку.
Лариса КОВАЛЕНКО,
к. пед. н, доц. кафедри філології та гуманітарних наук, завідувачка відділу української мови та літератури, мов національних меншин і зарубіжної літератури КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти»