Із 26.09 до 29.09.2022 відповідно до програми тематичних курсів з проблеми «Навчання через гру» вчителі української мови та літератури підвищували свою кваліфікацію

Сучасний учитель – це людина, яка не лише навчає, а й завжди готова рухатись вперед, сприймати щось нове. Саме такою була ця група освітян!

Напередодні нашого професійного свята колектив викладачів бажає, щоб завжди цінувалася нелегка педагогічна праця! Ви героїчно витримуєте всі випробування сьогодення! Навіть у таких надскладних умовах продовжуєте виконувати святу місію, бо розумієте, що майбутнє України також і в руках учителя! Слава Україні!

Наші діти пишуть про війну… Продовжуємо презентувати кращі твори переможців конкурсу. День cьомий. Знайомтеся!

       Конкурс творчих робіт у форматі віршів або есе серед учнів 5-11 класів, присвячений вшануванню пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України “Пам’ять про Вас не згасне в наших дитячих серцях”.

          Продовжуємо презентувати кращі твори переможців конкурсу. День сьомий. Знайомтеся!

Мудрак Маріна Олександрівна, учениця 10 класу Шаргородського ліцею № 2 Шаргородської міської ради.

Мамо, я в раю

Матусю, мені дуже страшно. Що сталось?

Так тихо довкола, нема ні душі.

Невже я один? Куди всі сховались?..

Відчуваю тепло твоїх рук на собі.

Пам’ятаю, як міцно мене обіймала,

Шепотіла: «Все добре, не бійся, синочку».

Я не плакав, хоч сирена так гучно кричала.

Ти молилась - і ми тихо сиділи в куточку.

Що то було? Ми попали під обстріл?

Чом так боляче стало раптом мені?!

Біль стихала щомить… Ти ридала наосліп.

Твої сльози гарячі гріли щічки холодні мої.

Знаєш, мамо, здається, я вмію літати.

Не боюсь, як раніше я вже висоти.

Поміж хмар бачу нашу зруйновану хату,

Лиш тебе я не можу ніде віднайти.

Бачу наших солдат – вони справжні герої!

Не потрібно їм слави без правди і честі.

Там в окопах холодних, в жорстокім двобої

Відвойовують рідне, не лякаючись смерті.

Мамо, що це? Так гарно довкола…

Тут метеликів безліч, як в нашім гаю.

Стільки квітів яскравих я не бачив ніколи!

Мамо, рідна, мабуть, я в раю.

Хто це, мамо? Я бачу тут – діти.

Старші, менші, малі – хто вони?

Мене кличуть до себе, щоб з ними дружити.

Всі вони, як і я, мамо - діти війни.

Не плач, рідна, я все розумію.

Ти зробила для мене усе, що могла.

Таке рішення долі, та я, мамо, вірю,

Що смерть цих дітей не даремна була.

Ти тримайся, матусю, прошу Бога за тебе.

Вір, молись, витри сльози з очей.

А я янголом буду дивитися з неба

На вільну країну й щасливих людей.

29 вересня – день народження Михайла Грушевського

Михайло Грушевський – історик і будівничий нації

(1866 – 1934 рр.)

„Я сам прийшов до політики

через історію, і сей шлях

вважаю нормальним ...”

М. Грушевський

З іменем професора М. Грушевського в’яжеться не тільки найцікавіший і найважчий період відродження української нації до державної незалежності, але й величезна підготовна робота над збудженням національної свідомості мас того народу …

Заслугою М. Грушевського було те, що він повернув … мільйонам „непомнящих” їхні пам’ять, а з тим і їх національне ім’я, і національну свідомість… М. Грушевський поклав міцні підмурівки під українське національне відродження, спричинився в великій мірі до того, що українська нація себе віднайшла, щоб ніколи себе не втрачувати …

Це була постать, що нас усіх об’єднувала, це був дійсно всеукраїнський вождь, що мав „вірних йому і його національним ідеалам” по найдальших закутках української землі.

Євген Онацький

Наші діти пишуть про війну… Продовжуємо презентувати кращі твори переможців конкурсу. День шостий. Знайомтеся!

         Конкурс творчих робіт у форматі віршів або есе серед учнів 5-11 класів, присвячений вшануванню пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України “Пам’ять про Вас не згасне в наших дитячих серцях”.

          Продовжуємо презентувати кращі твори переможців конкурсу. День шостий. Знайомтеся!

Попадюк Адріана Андріївна, учениця 9 класу КЗ "Вороновицький ліцей" Вінницької області.

Янголи у веселці

Мене лякають мої думки. Але я сподіваюся, що той восьмирічний Кирило в машині незчувся, як помер. Господь не дозволив йому злякатися! Може, одна мить з’їла і семирічного Максимка? Мені так соромно, що я думаю про це ТАК! Вони ж такі ще діти! Але краще мить – аніж довго…

Тепер я знаю, як звучить смерть. Знаю її кілька імен: «Калібр», «Іскандер», «Кинджал»… 

Маленька Ліза колись мала стати мамою. Уже не стане. 

Читаю засипаний Telegram радісними коментарями: «Красивое!», «А каково Донбассу? Каждый день бьют по жилым домам, по детским садам, площадкам детским, сколько деток гибнет каждый день!». Огидно й важко! Вбиваю в собі людину для москаля, читаю далі: «Каждый день бы так. И каждую ночь еще». Іду на кухню. Треба випити холодної води. «Так и надо тварям!». Стримую в собі злість. Щоб не зірватися!  Далі хтось (чи радше ЩОСЬ) поспішав випити шампанського з такої нагоди…

А в той час рятують непритомних горем батьків у реанімації.

А скільки ж сотень дітей України вже не потішать своїх батьків!.. Не принесуть додому в кінці навчального року табель успішності. Не покажуть уже своїм діткам величного Дніпра і не навчать їх української колядки на Різдво…

На окупованих рашистами українських землях дітям просто ламають мозок, вбиваючи в їхні голови ненависть до всього українського. На жаль, часто це працює. Інформаційний фронт скажений. 

Закатований тато. Убита горем мама. Поламана дитяча психіка.

Кожен убитий нелюдами український воїн веде за собою за руку ще ненароджене життя. Уже там їх ціла нація. Уже там ніякий москаль не замахнеться на них вбивцею-ракетою чи страшною гаубицею.

Діти-янголи, зійдіть сльозою вогненної веселки на нашу святу землю, скропіть нею ще не розбиті підвальні пологові будинки! Із-під землі сьогодні пробиваються ці маленькі паростки життя. Янголятка, подаруйте їм своє світло, воду і тепло сонця. 

Щоб воскресла Україна сонячним днем із важкої пекельної ночі!

Не забудемо…