Освіта почне виходити з карантину з 01 червня

Карантинні обмеження з проведення навчальних заходів можуть бути зняті з 1 червня.

Про це сказав прем'єр-міністр України Денис Шмигаль в ефірі програми «Свобода слова» на каналі ICTV.

За його словами, рішення про відповідний подальший перебіг карантину будуть прийматися на засіданні Кабінету Міністрів в середу.

«Це буде другий етап пом'якшення карантинних заходів. Третій етап, якщо дозволятиме епідеміологічна ситуація, ми можемо запровадити з 1 червня», - заявив Денис Шмигаль.

Він повідомив, що третій етап послаблень карантину включатиме в себе початок навчальних заходів, відкриття спортзалів та фітнес-центрів (без басейнів) та відновлення міжобласних перевезень.

Як відомо, Міністерство освіти і науки планує реалізувати перший з двох сценаріїв проведення зовнішнього незалежного оцінювання і розпочати основну сесію тестування 25 червня.

Дві сесії пробного ЗНО орієнтовно будуть проведені 15 і 17 червня.

Чому Zoom виснажує, і що нам із цим робити?

Робочі наради, інтерв’ю, шкільні уроки, репетиції музикантів, наукові конференції і навіть святкування дня народження під час карантину перемістилися із фізичного простору у віртуальні Zoom-кімнати. Сучасні технології дають нам змогу продовжувати працювати і навчатися, але водночас виснажують нас. Пригадайте, як ви почуваєтеся після 2-годинної робочої відеоконференції: втомлені, спустошені, так, ніби напружено працювали пів дня? Психологи вже назвали це явище Zoomfatigue — Zoom-утома. Чому зручний онлайн-інструмент зв’язку виснажує нас, і що з цим робити — ми зібрали думки провідних світових експертів та їхні поради, як вберегти свої сили під час дистанційної роботи.

Щоб зрозуміти, як Zoom впливає на наше спілкування і стосунки, варто спершу пригадати, а як ми працювали до карантину? Ми зустрічалися в офісі, проводили наради, теревенили з колегами за чашкою кави, ходили разом на обід, а поміж тим уловлювали настрій людей, обмінювалися невербальними знаками уваги і прийняття, а ще потискали одне одному руки і обіймались. Замість усього цього зараз маємо щодня той самий екран комп’ютера, з десяток облич упритул на черговій нараді та специфічне звучання голосу колег через відеозв’язок. Не дивно, що ми всі відчуваємо Zoom-утому, і ось 6 причин цього явища.

1. Zoom забирає невербальні сигнали

Ми передаємо багато інформації, почуттів та емоцій через невербальні сигнали — жести, міміку обличчя, тон голосу і навіть позу, яку приймаємо. Значення всіх цих повідомлень у живому спілкуванні ми зчитуємо автоматично, і це не заважає нам слухати співрозмовника і бути цілком залученими в обговорення. Під час відеоконференції бачимо лише обличчя людей, а їхні голоси трохи спотворені, тож наш мозок працює значно інтенсивніше, щоб уловити і розшифрувати невербальні сигнали. Формат галереї — коли на екрані бачимо з десяток облич, ще більше напружує наш зір, адже маємо декодувати стільки мімічних сигналів одночасно, що врешті жоден не зчитуємо глибоко. Така напруга і розпорошення уваги призводять до того, що ми неуважно слухаємо і не заглиблюємося у суть слів, вважає професор кіберпсихології університету Вірджинії Ендрю Франклін. Інший експерт — професор ДжанпейроПетрільєрі в інтерв’ю BBC пояснює також потужний дисонанс, який ми переживаємо під час Zoom-зустрічей: «Мозок вважає, ніби ми близько, тоді як тіло відчуває, що насправді ми далеко. Ці суперечливі відчуття виснажують нас, і ми не можемо розслабитися і спілкуватися природно й невимушено».

2. Zoom-зустріч виставляє нас на сцену

Попри те, що відеоконференція відбувається у віртуальному просторі, це все одно взаємодія з людьми. Ми підсвідомо сприймаємо її як «зустріч», тож часто одягаємо на таку нараду діловий одяг, вкладаємо волосся і чепуримося. МаріссаШаффлер, професорка ClemsonUniversity, вважає, що напруги додає факт перебування перед камерою: «Під час відеоконференції ви знаєте, що на вас постійно дивляться — ви на сцені, тож і відчуваєте тиск, бо маєте «виступати». Часті «виходи на сцену» — дуже стресовий досвід і швидко виснажує нас».

3. Zoom змушує дивитися на самого себе

Як часто під час відеоконференції ви дивитесь не на обличчя співрозмовника на екрані, і тим паче не в чорну цятку камери на комп’ютері, а на себе? Власне обличчя на зустрічі з іншими дуже відволікає — повсякчас хочеться поправити зачіску, змінити вираз обличчя або просто спостерігати за собою, як у дзеркалі. Експерти вважають, що постійно мати в полі зору своє обличчя — додатковий фактор стресу. У живому спілкуванні ми мімічно реагуємо на сказане. Ці реакції підсвідомі — ми їх не контролюємо і не бачимо. Але Zoom дає нам змогу підглянути за собою під час комунікації, і те, що ми бачимо, не завжди нам подобається — це можуть бути емоції злості, роздратування, нудьги чи неприйняття.

4. Zoom робить паузи між репліками незручними

Коли ми спілкуємося наживо, то сприймаємо природні паузи і моменти тиші в діалозі як своєрідний ритм розмови. Іноді пауза може бути красномовнішою за слова. Проте все зовсім навпаки під час відеоконференцій. Дослідження доводять, що затримка між репліками у 1,2 секунди під час онлайн-розмови змушує нас думати, що людина ставиться до нас неприязно або неуважно нас слухає. Друге, про що ми починаємо одразу непокоїтися, це якість зв’язку: може, звук зник і мене зовсім не чули? Додайте сюди ще й сторонні звуки, які повсякчас супроводжують Zoom-зустріч, якщо хтось з учасників не поставив свій мікрофон у режим mute, і от уже маємо цілу низку факторів, які постійно дратують і змушують відволікатись.

5. Zoom — це завжди те саме місце

Професор Джанпейро Петрільєрі зауважує, що зазвичай усі наші соціальні дії відбуваються в різних місцях, але з глобальним локдауном усе змінилось. «Уявіть, що ви йдете в бар, і там зустрічаєтесь зі своїм викладачем, батьками, і в тому самому барі у вас ще й побачення. Звучить дивно, але саме це відбувається зараз із нами: ми прикуті до власної домівки, і єдина можливість взаємозв’язків — це віконечко в комп’ютері», — каже він. Інші експерти також наголошують, що часто всі наші різні комунікації через Zoom відбуваються, як конвеєр — чи то онлайн-уроки, чи кілька нарад підряд. Отже, ми залишилися навіть без тієї маленької можливості пройтися в інший клас чи іншу кімнату для нарад в офісі. Різні фізичні простори слугують для нас своєрідним риштуванням: ми асоціюємо різні переговорні зали чи аудиторії з певною атмосферою, відтак наш настрій і поведінка змінюються, коли ми туди приходимо. У Zoom ми залишаємося в одному місці, і це не дає нам відчуття бодай найменшої зміни простору.

6. Zoom став примусовим

Невже всі відеозустрічі виснажливі? А якщо йдеться про те, щоб поспілкуватися з родичами з іншого континенту? Справді, якщо онлайн-здибанка бажана і стається раз на тиждень, вона цілком може бути приємною і душевною. Проте якщо Zoom-сесії — обов’язок, та ще й щоденний — це перетворюється на тягар. C’юзан у своєму блогу для Psychologytoday пише, що її особливо виснажує необхідність бути приязною і радісною на відеоконференціях. У фізичному просторі ми дозволяємо собі прояви різних емоцій або можемо принаймні вийти в іншу кімнату, щоб відновити рівновагу. На Zoom-сесіях ми ніби зобов’язані одягнути happymask і тримати її до кінця.

Як зменшити виснажливість відеоконференцій?

Нещодавно американська компанія Twitter дозволила своїм співробітникам працювати віддалено і після закінчення карантину. Тож цілком можливо, що Zoom-наради стануть нашою новою нормою. Ось кілька порад від експертів, як зменшити виснажливість цього формату:

• Подумайте, чи Zoom-нарада справді потрібна. Використовуйте цей формат лише для виняткових випадків, коли справді потрібне відчуття об’єднання і команди. Решту робочих завдань можна ефективніше вирішувати у спільних документах.
• Для розмови один на один телефон є кращою опцією: співрозмовник буде зосереджений лише на голосі, і з телефоном можна принаймні рухатись, що допомагає міркуванню.
• Домовтеся з колегами, що вмикання камери під час відеоконференцій є обов’язковим лише на кілька хвилин на початку зустрічі, а надалі є опційним.
• Час від часу практикуйте олдскульні методи — щирий лист підтримки значно цінніший за відеозустріч, яку перериватиме сторонній галас, діти, що бігають позаду, чи поганий інтернет-зв’язок.

Освітня система рухається до змішаного типу навчання

Освітня система рухається до змішаного типу освіти, коли частина навчального процесу переходитиме в онлайн.

Про це в інтерв’ю сайту Політичної партії «Слуга народу» сказав голова Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак (http://osvita.ua/school/73434/&source=gmail&ust=1589868275232000&usg=AFQjCNHNj0xiMaU4MywaP3L9JBg5NaSdZA).

Якою буде освіта після карантину?

Як раніше вже, напевно, не буде. Ми йдемо до змішаного типу освіти: коли частина навчального процесу переходитиме в онлайн-режим. Що я маю на увазі?

По-перше, ми плануємо розвивати онлайн-школу й надалі. Повністю відзнімемо навчальний рік і залишимо всі уроки у вільному доступі на єдиній безкоштовній електронній платформі.

Такий ресурс стане чудовим інструментом підтримки для школярів, які пропустили навчання через відсутність. Достатньо дізнатися у вчителя тему уроку і, перебуваючи вдома з температурою, увімкнути комп’ютер і подивитись урок.

Не забувайте, що наш карантин – не вперше. Ще є сезонні карантини (наприклад, через грип) та ситуативні (вітрянка). Платформа допоможе і викладачам, які вийшли на заміну, і батькам, які хочуть ще раз із дитиною пройти будь-яку тему.

По-друге, ми створюємо інклюзивну онлайн-школу. Особисто для мене це дуже важливий момент. Усі діти, незалежно від можливостей, повинні мати рівний доступ до знань. Саме тому ми вже додаємо до відеоуроків титрування для дітей з порушенням слуху і сурдопереклад. Також розпочали робити уроки для дітей з порушенням зору – з тифлоперекладом.

По-третє, якщо є електронна подача документів до школи, є уроки в режимі онлайн, то чому б не зробити електронні щоденники? Паперова звітність як рудимент старої системи має зникнути і тим самим суттєво полегшити життя і вчителям, і дітям, а особливо батькам. Адже ви легко і в будь-який момент зможете подивитися успіхи вашої дитини і вчасно зреагувати, якщо їй потрібна допомога в навчанні.

Це буде ціла система з даними про уроки, успішність та відвідування дітей. Але вона матиме різні рівні доступу. Тобто не буде такого, що кожен зайшов і все про всіх дізнався. Батьки дивляться за своєю дитиною, дитина дивиться за своїми успіхами та успіхами свого класу, вчитель – за класами, в яких він викладає, а от директор – це єдина людина, яка зможе дивитися за успішністю всіх. Бо це її безпосередній обов’язок.

Підсумовуючи, хочу зауважити, що система освіти еволюціонує. Це відбувається на наших очах, і я радий, що ми маємо можливість долучитися до цих змін, які точно допоможуть зробити майбутнє наших дітей успішнішим. Час для цього настав.

Сесії та атестації в умовах карантину

18 травня о 14:00 заступник Міністра освіти і науки Єгор Стадний у прямому ефірі на нашій сторінці розповість про проведення сесій та атестацій в умовах карантину.

Зокрема, мова йтиме про дистанційне проведення семестрового оцінювання студентів, а також захистів дипломних робіт і складання атестаційних іспитів та інші теми.

Єгор Стадний відповість на часті запитання щодо проведення іспитів та захистів дипломних робіт онлайн, обрання інструментів комунікацій тощо.