VT Wedding - шаблон joomla Mp3

Всеукраїнський національний конгрес

19 квітня -

100 років від часу проведення
Всеукраїнського національного конгресу

Перший крок до свободи

19 квітня 1917 року у Києві відбувся Всеукраїнський національний конгрес, перший пред­ставницький форум українського руху, який перетворив Українську Центральну Раду з київ­ської на загальноукраїнську організацію.

Пропонуємо вашій увазі деякі цікаві факти цієї події в історії України.

Всеукраїнський національний конгрес - найважливіша подія початкового етапу Української революції, перший представницький форум українського руху на теренах України, який перетво­рив Українську Центральну Раду з київської на загальноукраїнську організацію.

На Конгресі були широко представлені делегати від усіх українських губерній, різних верств населення, багатьох політичних партій (УПСР, УСДРП, УПСФ, «самостійників», громадських рухів, селянських спілок, студентських громад, товариств, кооперативних організацій).

На зібрання також прибули представники українських громад Петрограда, Москви, Кубані, Бессарабії, Саратова та інших територій поза межами України.

Загалом зареєструвалося близько 1500 учасників (делегатів з вирішальним і дорадчим голосом, а також гостей). Засідання Всеукраїнського конгресу проходили у Києві у залі Купецького зі­брання (тепер Національна філармонія України, Володимирський узвіз, 2).

Активність делегатів можна схарактеризувати як бурхливу - протягом трьох днів відбулося понад 300 публічних виступів, не рахуючи величезної кількості (понад 350) вітань, що надійшли на адресу з'їзду практично з усіх куточків України і з-поза її меж.

Тим не менш, гасла «Україна для українців» та «Самостійна Україна» вважалися небезпечни­ми, «Українська автономія в федеративній Російській республіці» - найбільш популярними.

Душею форуму став Михайло Грушевський, який відкривав з’їзд. Його було одностайно обрано почесним головою зборів, він постійно перебував в епіцентрі дискусій. З його позицією солідари­зувалися доповідачі, промовці, його ідеї, теоретичні висновки переносилися до документів, що ухвалювались.

З’їзд ухвалив такі рішення:

Український національний з’їзд протестує проти претензій на землі непольські, заявлені тимчасовою Польською Державною Радою в декларації на заклик Тимчасового уряду Російського до з'єднання польського народу з вільною російською державою. Народ український не потерпить ніяких намагань до захоплення прав на територію України, политу його потом і кров'ю.

Український національний з’їзд, вислухавши заяви і конкретні пропозиції українських деле­гатів армії і флоту, доручає Центральній Раді ті конкретні домагання подати Тимчасовому уряду.

Український національний з’їзд ухвалив послати привітання українцям на фронт.

Український національний з’їзд доручає Центральній Раді взяти, якомога скоріше, ініціати­ву союзу тих народів Росії, які домагаються, як і українці, національно-територіальної автономії на демократичних підставах в Федеративній Російській Республіці.

Український національний з’їзд ухвалює доручити Центральній Раді організувати з своїх депутатів і представників національних меншин комітет для вироблення проекту автономного статуту України. Цей статут має бути запропонований для затвердження конгресові України, ор­ганізованому так, щоб він висловлював волю людности всеї території України. Санкція автоном­ного устрою України визнається, згідно з резолюцією попередніх днів, за Установчими зборами.

Український національний з’їзд, вислухавши передані йому зі зборів Селянської спілки ре­золюції щодо заборони, продажу й закладу землі і лісів, а також довгострокової оренди скарбів підземних (вугілля, руди та інших), постановляє передати їх Центральній Раді для відповідної заяви Тимчасовому урядові.

Безперечно, Всеукраїнський національний конгрес виконав завдання, що покладалися на нього історичним моментом. Після української маніфестації 19 березня 1917 року він став важливим кроком у розвитку Української революції, продемонстрував перед Тимчасовим урядом, створеним у Петербурзі, серйозність і невідкладність українських національних домагань, а українство після з’їзду досягло якісно нового рівня національної консолідації.

Конгрес засвідчив прагнення лідерів Центральної Ради забезпечити легітимність керівного органу українського руху, став першим реальним кроком до створення української держави. Він відіграв важливу роль у справі піднесення авторитету Центральної Ради, перетворення її у верховний орган, центр українського політичного життя та національного визвольного руху, що виходив на якісно нові рубежі.

За висловом Володимира Винниченка, після Конгресу Українська Центральна Рада стала «дійсно представницьким, законним (за законами революційного часу) органом усієї української де­бати».

Всеукраїнським національним конгресом закінчився процес формування Центральної Ради і розпочався другий період її діяльності — боротьби за автономію України.