Вишиванка
Автор поезії: Олександр Самаруха, поет,
учитель української мови та літератури ЗОШ № 6 м. Вінниці
Сонечко всміхнулось на світанку,
Діамантом світиться роса,
Вбралась Україна в вишиванку,
Всі навкруг промовили:
- Краса!
Прошептала шерхлими вустами:
(А в очах сльоза бринить, мов з болю)
- Не сорочку бачите, а долю,
Й вишита вона всуціль хрестами…
Сум і туга в кожнім її слові,
В кожнім слові чути біль нестерпний.
- Хрест червоний, знайте, символ крові,
Чорний хрест на долі – символ смерті.
Вишивальників було багато,
До роботи бралися завзято:
Чужоземці, зрадники, вандали
По хресту сорочку вишивали.
Та старанно так і так уміло,
Що хрести вшивались в душу й тіло…
Чорними й червоними стіжками –
Шилася сорочка Соловками,
Чи за примхи, чи задля розваги –
Вишивали червоно ГУЛАГи,
Польський пан тендітними руками –
Бушу вишив чорними хрестами…
Тягнуться кордони неозорі,
А навкруг узори, і узори…
- Як мені саднило і боліло,
Як хтось шив Чорнобиль неуміло!
І боліть повік не перестане
Вишитий узор Афганістану...
А ось ці червоно – чорні рути –
Переяслав…
Бабин Яр…
І Крути.
… Вбралася Вкраїна на світанку
У червоно-чорну вишиванку,
Та не можна передать словами,
Чом узори вишито хрестами…
Україно, рідна мати наша,
Варта, ненько, ти узорів кращих.
Українці, справжні сини й дочки,
Нумо всі візьмімо по стібочку,
Вишиймо калину і пшеницю,
Й чисту, незабруднену водицю,
Клумби, парки вишиймо і сквери,
Й гідну старість для пенсіонера,
Вишиймо безхатченку хатину,
Сиротам й знедоленим – родину,
Пристарілим вишиймо турботу,
Безробітнім вишиймо роботу,
Вишиймо сусідам всім на заздрість
Щастя, мир і злагоду, і радість.
По стіжечку…
Попрацюймо плідно,
Бо таких узорів Україна гідна.
Вишиймо сорочку разом з вами,
Тільки, прошу, - ділом, не словами…