Презентація творчості Олександри Бурбело на зустрічі з учасниками IV етапу XXXII Всеукраїнської учнівської олімпіади з української мови та літератури

«Я ЛИШ СТРУНА НА АРФІ УКРАЇНИ…»

Зустріч учасників IV етапу XXXII Всеукраїнської учнівської олімпіади з української мови та літератури з дідусем  вінницької письменниці Олександри Бурбело Володимиром Бевзом відбулася на базі закладу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 16 Вінницької міської ради».

Бурбело Олександра, літературний доробок якої постає духовним скарбом новітнього українського слова, за свої 15 років життя встигла залишити помітний слід в українській літературі: видала 5 збірок поетичних та прозових творів, друкувалася в газетах та журналах, перемагала в багатьох Міжнародних та Всеукраїнських літературних конкурсах.  

Комісія з української літератури Міністерства освіти і науки України розглянула пропозицію і дозволила використовувати для вивчення твори Олександри Бурбело.У 2015 році Олександру було посмертно влючено до Національної спілки письменників України. В минулому році у Вінниці заснували щорічну літературно-мистецьку премію імені Олександри Бурбело «Струна на арфі України».

Олександра Бурбело авторка книг поезії та прози: «Первоцвіт: казки, легенди, вірші, смішинки та загадки», «Зимова Україна: поезії», «Я лиш струна на арфі України», «Золота росинка: поезія, казки», «Перемога під Синіми Водами: поема, сонети, роман, повісті» тощо. За життя вийшло друком чотири книги авторки, решта — посмертні видання. Незавершеними лишилися роман в стилі фентезі «Тутанхамон», твори «Секрет постаті», «Подорож на місяць» та інші.

^{ТВОРИ ОЛЕКСАНДРИ БУРБЕЛО}

Український Парнас

Україно, вишнева лебідко!
В білім цвіті пливеш сяйвом трав.
Ми питаємо, ненечко, звідки
І куди, і хто путь твій пізнав?

Ще в далекому середньовіччі
В Синьоводськім палала бою.
Там, де Буг і Дніпро, в межиріччі
Ти відстояла волю свою.

Відсіч грізну грабіжникам лютим
Дав той бій, і притихла Орда.
Всій Європі повік не забути,
Як її оминула біда!

Наші пращури – скіфи, трипільці,
Що жили тут, на щедрій землі,
Були воїни, вправні умільці
На твоїм, Україно, крилі.

Тож таким і козацтво постало
У великих і славних боях.
Плата кров’ю святою – немало!
Нею землю полито в полях,

У лісах, у квітучих дібровах
За нащадків, а цебто за нас!
Україно моя чорноброва,
Поетичного серця Парнас!

Все тобі, кожна думка і слово,
Щоб у веснах ти вічно цвіла
У вишневих квітучих обновах
В кожнім місті, в садочках села!

Берізка і платан

Берізка в платті із парчі,
Що виткали небесні феї
Для неї, любої, вночі,
Неначе снігова лілея –

Окраса нашого двора,
Струнка, висока, тонкостана!
Під нею наша дітвора
На гірку витягала сани.

Всім люба, бо ж яка краса!
На гілочки її тоненькі
Ще й іній сиплють небеса,
Плетуть мережива легенькі.

Минають вражені вітри,
Щоб не струсить ниток сріблястих.
Скажу, і не повіриш ти,
Від чого їй прийшлось пропасти!

Почувся вантажівки рик.
Відповідальні роботяги –
До всього кожен, мабуть, звик,
Бо вистачило в них відваги –

Спиляли дерево гінке,
Що п’ятий поверх вже минало.
Стріпнулося гілля тонке,
І так берізоньки не стало.

Її забрали в той же день –
Для шашликів, мов, пригодиться.
А у дворі лишився пень
І сліз струмки на наших лицях!

А нещодавно довелось
Таку побачити картину:
Я, щоб купить собі чогось,
Зайшла в Криму до магазину.

Посеред зали ріс платан –
Гілками уже поза дахом!
Пишався, як татарський хан,
А з двору видавався птахом,

Якому зберегли життя
І не підрізали крилята.
Тож не зазнають каяття
Ані дорослі, ні малята!