"Станемо перед Шевченком серцем до серця..." 22 травня - день перепоховання Т.Г. Шевченка на Чернечій горі поблизу Канева

У день смерті Тараса Шевченка його друзі - художник Григорій Честахівський, брати-літератори Михайло та Олександр Лазаревські - вирішили відповідно до волі поета поховати його в Україні, адже про це він просив у «Заповіті». І передсмертними словами 47-річного Тараса були: «До Канева…»

Хоч Шевченку було дозволено повернутися з заслання, його не було реабілітовано. (Щоб поховати неблагонадійного поета в Україні, потрібен був дозвіл). Тому друзі поховали Тараса на Смоленському цвинтарі.

На панахиду прийшли Ф. Достоєвський, М. Лєсков, М. Некрасов, представники української, польської, грецької громад. Через брак грошей рідні (брати Йосип, Микита, сестра Ярина) не приїхали.

Перепоховання Кобзаря відбулося навесні 1861 року. Коли 18 травня жалобна процесія прибула до Києва, на Ланцюговому мосту студенти університету випрягли коней, що від залізничного вокзалу везли дроги з труною поета, і впряглися самі, везли її до церкви Різдва Хрестового, що на Подолі.

Наймасштабніші заходи, присвячені цій даті, відбуваються у Каневі. Зранку дзвони 800-річного Свято-Успенського собору сповістять про початок молебню за праведну душу українського генія і пророка. Саме тут, від стін древнього храму, розпочався останній шлях Тараса Шевченка до місця вічного спочинку – на Чернечу гору. І цього дня учасники урочистої ходи «Останнім шляхом Кобзаря» здолають семикілометровий перехід від храму до найвищої духовної вершини України – до могили батька української нації.